Любов, народжена зі світла

Промінням сонце малювало

Твоє обличчя на стіні,

І я у очі зазирала,

Що сяяли, як дві зорі.

У очі, що мені наснились,

В бездонні очі

Дивні очі,

Неначе в дзеркало дивилась.

Я посміхалася до тебе

Й мені здавалося тоді,

Твій сміх лунає десь у небі,

У неосяжній далині,

І я збирала по краплині,

По блікам сонця,

По сльозині

Твої думки, твої надії.

 

І ти до мене говорив –

Я чула шепотіння листя.

Тим часом промінь догорів

І сутінки зійшли на місто.

Твоя бліда прозора тінь,

Мене торкнулася

І зникла.

І загубилася в пітьмі

Любов, народжена зі світла.