Я вдивлялася у далечінь

Я вдивлялася у далечінь,

Я шукала себе у безодні,

Так буває, що без причин

Почуваються люди самотньо.

 

Серед натовпу сірих хмарин

Я нічого не помічала,

Я благала її: „Говори!”

А вона до мене мовчала.

 

І солоні лила дощі

Перед свідком своєї печалі.

Я погодилася: „Мовчи...”

Й цілувала заплакані далі.

 

Наче крига в гарячій воді,

Розчинилося серце у небі.

Але я не збагнула тоді –

То безодня вдивлялася в мене...